Проповідь архімандрита Онуфрія (Ляди) на Неділю 3-тю після П`ятдесятниці

Свято-Воскресенський Гурбинський чоловічий монастир на Повстанських могилах

Слава Ісусу Христу!

В сьогоднішній проповіді, дорогі браття і сестри, хочеться розповісти одну історію з реального життя, що мала місце буквально якихось 10-20 років тому. Якось один багатолітній старець сказав своїм вже на той час дорослим онукам: «Не турбуйтеся про гроші і про все решта матеріальне, бо рівно стільки, скільки вам потрібно аби прожити сьогоднішній день вам Господь подасть». Онуки почали сперечатися з ним і заперечувати, аргументуючи, що один хотів купити машину, але не вистачило грошей і Господь не дав, інший каже, що не зміг через матеріальні труднощі з’їздити на дорогий курорт та інші подібні приклади почали наводити. На це той літній чоловік важко зітхнув і відповів: «Невже ви не розумієте, що це було Боже провидіння, як Господь не дав надміру, отже вам це не було насправді потрібно чи корисно і навпаки, могло піти вам на шкоду. Хто зна, що чекало би вас попереду? Чи не було би біди з твоїм автомобілем», - каже він до одного онука, - «і чи не сталося би якоїсь трагедії на тому курорті», - каже іншому, - «І чи корисним би взагалі були для вас ті надбання? Ось скажіть, хіба в ті дні ви не мали що їсти-пити, чи може не мали у що одягнутися, чи може даху не мали над головою?». Онуки дуже глибоко замислилися і задумливо почали кивати головами. А чоловік додав: «Я так все життя прожив, покладаючи надію на Бога» Тоді один із онуків запитав: «Діду, але ж це не означає, що треба сидіти склавши руки, бо ж лінивому Господь не дасть?» І дід посміхнувшись відповів: «Так, внучку, ти правильно мене зрозумів, бо я все життя трудився, і в полі, і на роботі, як і повелів Господь "у поті чола", але все це я робив не заради грошей, а во славу Божу, дякуючи Господу за все і просячи Його допомоги. І прожив щасливе життя з Богом, збудував з Його допомогою хату, маю господарку, виховав та вивчив чудових дітей, онуків та правнуків. Ось це багатство!». Онуки знову замислилися і тоді один не витримав і запитав: «Але ж звідки, дідусю, Ви це знаєте?» Дідусь посміхнувся знову і каже: «Просто ще в юному віці чув про це у церкві, коли священик читав Євангеліє, де Сам Христос про це говорив, і вирішив так прожити все життя».

Ви запитаєте: «А хто ж був цей старець, то мабуть дуже відомий і великий святий подвижник?» Але зовсім ні, це була звичайна проста людина, яка жила з Богом, яка слухала Євангеліє і надію покладала на Господа. Це було способом життя того чоловіка, якого за це Господь благословив прожити понад 100 років. І хоч незвично, бо якраз переважно ми ставимо за приклад історію життя саме канонізованих святих подвижників, але сьогодні хочеться глибоко замислитися над розумінням нинішнього євангельского читання саме у тому розрізі як розумів цей багатолітній старець будучи простою людиною, не маючи  духовної освіти, але маючи відкрите серце і розум для Бога і для слів Його Істини.

Сьогодні немає потреби багато тлумачити слова нинішнього читання з Євангелія від Матфея, бо не в притчі, а прямо і відкрито дав Свою вказівку Господь у ньому. «Не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися?... знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф.6:31-33) – саме так сьогодні до нас говорить Господь, і саме це повинно бути способом життя кожного християнина, і саме за цим принципом кожен християнин повинен провадити своє, так би мовити, мирське побутове життя. Не «мамоні» служити, тобто не багатству, а Богові, трудитися, як казав той столітній чоловік, не задля здобуття багатства, а во славу Божу, і тоді Господь все додасть, що корисне для нашого тіла, приємне для нас, але водночас що не завадить спасінню нашої безсмертної душі і осягненню Царства Небесного. Амінь!

архімандрит Онуфрій (Ляда)
намісник Гурбинського Свято-Воскресенського
чоловічого монастиря на Повстанських могилах