Інтерв`ю архімандрита Онуфрія (Ляди) для часопису «Благовіст Млинова»

Свято-Воскресенський Гурбинський чоловічий монастир на Повстанських могилах
Пропонуємо Вашій увазі інтерв`ю намісника Гурбинського Свято-Воскресенського чоловічого монастиря на Повстанських могилах архімандрита Онуфрія (Ляди) для часопису «Благовіст Млинова». 
Розмову веде Світлана Король.

— Отче, ми зараз в Україні переживаємо нелегкі часи. Поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом негативно позначилося на всіх – як священнослужителях, так і мирянах. Яким чином ченці монастиря виконують свої духовні обов’язки, коли є певні обмеження перебування в храмі і т.п.

Звичайно, що сьогодні немає того звичного наповнення храму вірянами на богослужіннях. Раніше щодня наш монастир відвідували прочани: коли двоє-троє осіб, а в інші дні і по декілька автобусів. Сьогодні цього немає і навіть Престольне свято головного храму обителі, яке щорічно відзначається у третій день Пасхи, відбулося без традиційного багатотисячного паломництва вірян. Але, якщо говорити про духовні обов’язки, то для монаха духовним обов’язком, насамперед, є постійна молитва. І цей свій обов’язок ми виконуємо без змін – щодня в наших храмах та келіях лунає молитва, служаться Літургії, читаються монаші молитовні правила.

А щодо задоволення духовних потреб вірян, то ми при можливості організовуємо богослужіння поза межами храму на Меморіали Героїв Гурбинського бою, тобто на відкритому просторі, щоб присутні на богослужіннях були в повній безпеці та дотримувалися правил карантину. Спеціально вірян на такі богослужіння ми не запрошуємо і не закликаємо, але коли люди приїхали на богослужіння і є дійсно можливість перебувати на безпечній відстані один від одного, то ми не можемо і не маємо морального права заборонити їм тут перебувати. А для всіх інших ми неодноразово організовували трансляцію богослужінь он-лайн.

І, звичайно, що при потребі ми сповідаємо і причащаємо та звершуємо інші треби на дому, як це зрештою чинили і раніше, лише враховуючи додаткові посилені заходи щодо гігієни.

— Монастирі завжди брали активну участь у соціальному житті. Це і опіка над бідними, хворими, знедоленими. А ще з давніх часів вони були осередками освіти, просвітництва. А які чудові книгозбірні функціонували при обителях! Та й сьогодні до Вас йдуть люди зі своїми проблемами й турботами. Одне слово, Ви живете в соціумі. Чи є продовження цих вікових традицій і у Вашій обителі?

Продовження таких традицій я вважаю є необхідною і дуже вагомою частиною життя сучасного монастиря.

На жаль, наразі ще не можемо похвалитися великою книгозбірнею, бо ще роботу над таким не розпочинали, хоча плани в майбутньому такі є. Відразу все неможливо зробити.

Але щодо соціальної та просвітницької роботи, то впевнено можу сказати, що така робота активно ведеться з перших днів, відколи я став намісником цієї обителі.

Як я вже казав, ми завжди відвідуємо при потребі хворих на дому, щоб задовольнити їх духовні потреби, ми опікуємося нашими воїнами, які сьогодні відстоюють волю і незалежність нашої Держави на Сході України, постійно молячись за них та надаючи посильну допомогу, не оминаємо допомогою і хворих чи знедолених, які до нас звертаються. Хотілося б взагалі усім допомогти, але, на жаль, не завжди є можливість.

Неодноразово насельники нашого монастиря та я особисто брали участь у різноманітних соціальних та благодійних заходах.

Завжди серед тих, хто відвідує наш монастир, є люди зі своїми особливими потребами, турботами, переживаннями, багатьом з них потрібна розрада у їх проблемах, порада як чинити в тій чи іншій життєвій ситуації. Дуже часто нам доводиться виконувати роль своєрідних психологів та психоаналітиків.

До нас часто з екскурсійною метою привозять цілі групи школярів та студентів, яким ми розповідаємо не лише про історію Гурбинського бою, але й загалом про Українську Повстанську Армію та історію української державності, тобто займаємося патріотичним вихованням нашої молоді, співпрацюємо з козацтвом, пластунами та іншими молодіжними організаціями. І, звичайно, що окрім історичного та патріотичного аспектів наша просвітницька діяльність стосується духовної сторони виховання нашої молоді – це і проповідування Євангелія і християнських цінностей та чеснот загалом. 

Зрештою, освітню та просвітницьку діяльність в межах своєї компетенції ми ведемо зі всіма, хто відвідує наш монастир.

— Коли зайшла на сайт Свято-Воскресенського чоловічого монастиря на Повстанських Могилах, то в розділі «Паломнику» прочитала такі слова, які адресовані вірянам: «Братія монастиря бажає вам корисного перебування на святій повстанській землі – молитовного піднесення, зміцнення національного духу, приємного відпочинку». Як вдається Вам поєднати ці три складові воєдино?

Це все поєднано не нами, а Божим промислом. Наш монастир знаходиться в надзвичайно особливому місці. Це місце героїчного подвигу тих, хто любив Україну понад своє життя. І сьогодні тут надзвичайно затишний і мальовничий куток природи, де щодня лунає молитва за всю Україну, за весь український народ та за тих, хто життя своє поклав за нашу з вами волю і свободу.

Наше завдання в тому, щоб донести до людей правдиву історію боротьби за незалежність України, показати красу богослужіння і щирість молитви, та створити всі умови для відпочинку як фізичного так і духовного. Ми відкриті для людей, ми всіх радо зустрічаємо та кожному, як я вже казав, допомагаємо у його духовних чи інших потребах.

— Монастирі мають великі духовні можливості. Але й праці в монастирях дуже багато. Знаю, що і в цьому плані маєте добрі починання. Та й здобутки вже певні є. Маю на увазі, обробіток землі, ведення підсобного господарства тощо. Розкажіть, будь ласка, читачам газети про це та  що змусило братію монастиря  взятися за нелегку хліборобську працю, з якою метою ( прошу продовжити думку. Наприклад, для внутрішніх потреб монастирської обителі, продовження розбудови обителі, на повсякденні потреби тощо)?

Так, ми вже не перший рік обробляємо і велику кількість землі і підсобне господарство тримаємо, але не хочу казати, що нас щось змусило до цього. Беззаперечно, потреби були і чималі потреби є й надалі, але тут хочу зауважити на іншому.

Свого часу більшовики, які були ярими богоборниками та атеїстами, всіляко вселяли в серця людей думки, що монахи – це так звані «тунеядці» та ледарі, які не хочуть працювати, а позакривалися в келіях і цілими днями лежать і нічого не роблять. Це був абсолютно неправдивий стереотип для антипропаганди та розвитку ворожих до релігії настроїв у суспільстві. 

Монахи споконвіків були трудівниками, починаючи від тих, котрі самі собі викопували в печерах келії та будували монастирі і закінчуючи сьогоденням. Візьмемо для прикладу монастирі Афону, де монахи постійно працюють, хто в сільському господарстві, хто на виробництві ладану чи інших роботах. На теренах України ще на початку ХХ ст. до більшовицької окупації монастирі мали свої господарства та угіддя, швейні майстерні, пекарні, ремісничі цехи тощо. Особливо великими монастирські господарства були до секуляризаційних дій російської імператриці Катерини ІІ-ої. Тому можемо сміливо казати, що тут ми є послідовниками наших попередників та продовжувачами монаших традицій. Як і продовжуємо традицію загалом українського народу, який споконвіків славився хлоборобством.

Щодо мети, то звичайно, що частину врожаю та матеріальних ресурсів, отриманих від нашої праці, ми спрямовуємо на забезпечення власних повсякденних потреб, а решту вкладаємо у розбудову та розвиток монастиря, впорядкування території та будівель.

— Отче, на скількох гектарах землі проводите посіви сільськогосподарських культур? До речі, землю орендуєте чи , можливо, вже придбали?

Наразі під сільськогосподарські культури ми орендуємо 17 гектарів землі.

— А  скільки людей зайняті на сільськогосподарських роботах та чи допомагають в цьому селяни із сусідніх сіл?

Монастирська братія вся залучена в тому числі і до сільгоспробіт. У нас немає суворого поділу обов’язків. Звичайно, що є окремі роботи, які той чи інший насельник робить краще за інших, чи є таке, що лише він вміє це робити, це логічно. Але загалом всі працюють, а при потребі хтось когось підмінює по можливості.

Селяни стараються завжди нам чимось допомогти, від їх допомоги ми ніколи не відмовляємося, але це не має масового характеру – люди зайняті своїми господарствами, і ми це чудово розуміємо. 

— Відома хліборобська істина: для того, щоб отримати якнайбільші врожаї, то їх можливо виростити на повноцінній, доглянутій землі. Тут якраз на підмогу прийде агрономія. Порадами спеціалістів цієї галузі сільського господарства  користуєтесь?

Без порад фахівців у жодній галузі не обійтись. Так само й тут. Коли в телефонному режимі, а коли і хтось зі спеціалістів приїде та надасть фахову пораду. Ми до них завжди прислухаємося.
Але це не означає, що наш врожай вирощуємо, як то кажуть, «на хімії». Наша продукція екологічно чиста!

— А скільки тварин утримуєте в своєму підсобному господарстві?

Станом на сьогодні маємо п’ятеро корів, одну теличку, чотирнадцять бичків, дванадцять свиней, ще є коза та декілька курей.

— Без відповідної  механічної обробки  із цим всім господарством  важко впоратися. То скільки і якої техніки маєте?

Наш головний помічник – трактор «Беларус» з усім необхідним реманентом, серед якого плуг, культиватор, сівалки, дискова фреза. Маємо в арсеналі вантажівку, без якої також важко було б навіть той же ж врожай возити.

— Ми підійшли ще до однієї справи  –  нововведеня  монастиря – виготовлення власних сирів. Кому належить ця сиро-молочна ідея  і коли вперше почали виготовляти сири?

Один з наших насельників – ієромонах Нектарій, за національністю грузин. Сам він родом з грузинського села і ремеслу сироваріння навчився ще в дитинстві від своєї матері. 

— Скільки монахів зайняті на сироварні, хто навчав вас цьому ремеслу  і хто є головним тут?

Неможливо сказати точне число, бо, як я вже казав, при потребі у нас на тих чи інших роботах працюють всі. Сироварня – це не лише процес виготовлення самого сиру. Вона починається від догляду за худобою, яку треба і нагодувати, і напоїти, і поприбирати. Тому можна сказати, що зайняті всі. Ну, а вже сам процес безпосередньо сироваріння очолює та контролює отець Нектарій.

— І скількома видами  сирів  вже можна посмакувати? Чи маєте свою місцеву родзинку – улюблений сир ?

Наразі ми виготовляємо три види сирів. Щодо «родзинки», то всі наші сири є «родзинкою», бо виготовляються за унікальним родинним грузинським рецептом. Впевнено можу сказати, що в Україні саме такого більше не знайдете.

— А спеціальне обладнання для виготовлення сирів вже придбали?

Взагалі без спеціального обладнання було б неможливо робити якісний сир, тому, звичайно, що дещо придбали, але треба ще багато всього. Відразу все ми, на жаль, не в змозі придбати, тож наразі ж послуговуємося тим, що є.

— Сири виготовляєте для власних потреб чи для збуту? Якщо так, то де можна придбати сир виготовлений в монастирі на Повстанських Могилах?

Так, виготовляємо сири для збуту. Наразі наші сири можна придбати на ринку у Здолбунові, але, при бажанні, можна зробити замовлення по телефону. Сьогодні багато хто користується саме таким способом замовлення нашої продукції.

Також хочу зазначити, що окрім сиру в нас можна замовити та придбати й іншу продукцію: сметану, молоко, домашній йогурт мацоні.

— Чула, що й свій власний монастирський автотранспорт маєте і залучаєте його для підвезення паломників до обителі?

Так, справді, ми придбали автобус, який кілька тижнів курсував ближніми до монастиря селами та довозив людей на богослужіння і назад. Багато людей бажає побувати на службах у монастирі, проте не всі мають свій власний автотранспорт, а сполученння між монастирем та цими селами бажає кращого. Тимчасово, на час карантину, ми призупинили курсування монастирського автобуса, але відновимо як тільки карантин закінчиться. Плануємо розширити й сам маршрут.
Хочу зазначити, що для вірян це абсолютно безкоштовно, проте люди самі чудово розуміють, що пальне сьогодні дороговартісне і за власною ініціативою та  на власний розсуд віддячують добровільними пожертвами.

— А ще, до господарських клопотів, належить й випічка просфор, хліба, а як прийде літня пора, то потрібно ще й чимало закруток зробити.  Це вміння передалось ченцям обителі  від батьків чи навчилися цьому вже перебуваючи в монастирі?

Кожна людина вчиться насамперед у своїх батьків. Кожен з нас прийшов у цей монастир з якимись певними вміннями та знаннями – хтось «сильний» в господарських справах, хтось в куховарстві чи випічці хліба, ще інший – в будівничій справі. Але й багато чому вчилися вже тут, в монастирі, часто консультувалися з нашими парафіянами з ближніх сіл. Взагалі з ними в нас дуже хороший діалог і взаємозв’язок.

— Отче Онуфрію,  як при цій надзвичайно великій зайнятості  вистачає часу на все: духовне та чисто мирське?

Для духовної особи не може бути поняття «чисто мирського». Кожен монах, приходячи в монастир, відкидає все мирське. Колись монах навіть за територію монастиря не міг просто так вийти, були й такі, що прийшовши в монастир десятиліттями не полишали його території.

Тепер життєві реалії дещо інші. Наш монастир є не лише монастирем, але й водночас визначним меморіальним комплексом Героїв УПА. Ми змушені виходити в мирське життя, взаємодіяти з навколишнім світом, доносити людям і слова Євангельської проповіді і водночас історію нашої державності та боротьби за неї.

Виходячи, як то кажуть, «в мир» ми насамперед дбаємо про поєднання мирського та духовного, в будь-яку «чисто мирську» справу вносимо духовні аспекти.

Зізнаюся Вам чесно – часу катастрофічно бракує. Але це ознака того, що ми на правильному шляху, що ми щось робимо, працюємо. Найгірше для монаха – вільний і нічим не зайнятий час.

Водночас хочу повернутися до початку нашої розмови та наголосити, що не дивлячись на таку зайнятість господарськими справами духовне життя у нас на першому місці. Братія монастиря щодня звершує богослужіння, не кажучи вже про недільні та святкові дні, щодня звершуються поминання, сорокоусти, молитовні правила. В умовах карантину ми запустили на нашому монастирському сайті прийом записок і за цей час кількість прочитаних нами імен за богослужіннями вимірюється десятками тисяч.

Більшості людей такий ритм життя здається надзвичайно важким, але для нас, монахів, це справжня радість!

— Насамкінець, хочу щиро  побажати як Вам особисто, так і всім насельникам Свято-Воскресенського чоловічого монастиря на Повстанських Могилах подальшої наснаги на розбудову цієї святої обителі. Наші вітання і нашому земляку, що родом із Муравиці (мікрорайону Млинова) ієромонаху Луці (Заню). Нехай Всевишній благословляє всіх за  Ваші труди! Надіюсь, що після закінчення карантину млинівчани зможуть приїхати до Вас, щоб помолитись Господу на цій воістину святій повстанській землі, а ще оглянути Ваше господарство та скуштувати смачні монастирські сири.        

Дякую Вам і щиро всіх запрошую до нашої Гурбинської обителі!   

«Благовіст Млинова», №29, червень 2020 року