Проповідь архімандрита Онуфрія (Ляди) на свято Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Ми з Вами, дорогі браття і сестри, добре пам’ятаємо, як ще рівно шість тижнів тому, також у четвер, який називаємо Страсним, ввечері, ми згадували надзвичайно глибоку молитву Господа нашого Ісуса Христа. Ця молитва була сповнена великих переживань та душевної скорботи, вона була настільки сильною, що навіть піт, який виступив на Пречистому обличчі Спасителя, був кривавим. Фактично з тої молитви у Гефсиманському саду, що розташований в нижній частині Єлеонської гори, і почався шлях Страстей нашого Спасителя. Цей шлях проліг через Голгофу, через страшні муки та смерть на хресті. Цей шлях Спасителя проліг через саме пекло, куди по Своїй смерті зійшов Христос, та яке зруйнував сяйвом Свого Божества. І ось сьогодні, через сорок днів після Пасхи, після Світлого воскресіння із мертвих та перебування зі Своїми учнями та апостолами, Господь знову йде на гору Єлеонську, де вже прославлений та повністю звершивший Свою спасительну місію на землі Христос возноситься на Небеса.

Ця подія є надзвичайно важливим моментом для нашої віри та для Церкви Христової. Слова про те, що Христос вознісся на Небеса і сидить праворуч Бога Отця Свята Православна Церква ще в ІV-му столітті від Різдва Христового внесла до Символу віри – молитви, яка містить основні непорушні догмати православного вчення. Цими словами ми висловлюємо віру в рівність та єдиносущність Бога Сина з Богом Отцем і що Христос є Істинний Цар Слави, якому «дана всяка влада на небесах і на землі» (Мф.28:18). Яка влада і слава належала божественній природі Ісуса Христа до Його воплочення та земного життя, така ж влада тепер і належить Його людській природі. Вознісшись на небеса та возсівши праворуч Бога Отця Господь показує нам не лише Свою славу, яку Він мав нарівні з Отцем і Духом Святим ще до створення світу, але й водночас возносить до небес відроджене Христовими стражданнями та воскресінням наше з вами людське єство.

Здавна серед багатьох народів існує традиція по особливому шанувати день, в який чи то монарх, чи президент, чи інша людина, яка в залежності від законодавства країни є главою держави, приступає до своїх обов’язків. Часто навіть цю подію називають певним терміном, наприклад «інтронізація», «інавгурація» чи ще інакше. І ми добре знаємо як буває торжественно і урочисто переможець іде до цього, як йому висловлюють шану і визнання його підлеглі.

Апостол Павло у своєму посланні до ефесян вказує на велич слави і влади Царя Христа понад усім та наголошує, що возсівши праворуч Бога Отця Він є Главою нашої Церкви. (Еф.1:21-22) А для нас християн Церква Христова як духовна інституція є духовним аналогом фізичної інституції держави. І якщо ми підкорюємося законам земних правителів, то беззаперечно ми повинні коритися Закону Божому, виконуючи Господні заповіді.

Сьогодні ми своєму Цареві, Главі Церкви Православної, у день, коли Він вознісся у славі на небеса і возсів праворуч Отця, повинні воздати особливу шану щирою молитвою та добрими ділами. На відміну від земних володарів, перед якими підлеглі часто лукавлять та нещиро возвеличують їх заради свого матеріального блага, ми маємо пам’ятати, що Христос є не лише нашим Царем, і ми є не лише Його слугами, але й що ми водночас є Його дітьми, задля вічного життя яких Він приніс себе в жертву. У нас, дітей Божих, не може бути лукавства ні по відношенню до Бога, ні по відношенню до ближніх своїх, бо всі ми є братами і сестрами у Христі Ісусі.

Завжди пам’ятаймо, що жоден із земних володарів, навіть якби один запанував над усіма державами і народами світу та зібрав усі багатства земні, ніколи жодним чином не наблизиться у своїй славі чи величі влади до Христа, який є Господар над усіма земними господарями.

Його єдиного Безсмертного Царя над царями возвеличуймо з Безпочатковим Отцем і Животворчим Духом Святим повсякчасно і на віки віків! Амінь!