Історія меморіалу та Свято-Воскресенської обителі

Урочище Гурби у Здолбунівському районі на Рівненщині за двадцять років, що минули від закономірного розпаду комуністичної імперії, стало місцем паломництва тисяч патріотів України, місцем вшанування пам’яті полеглих Героїв і зростання та гарту майбутніх. Адже в Гурбенському лісі в 1944 році відбувся славетний Гурбенський бій УПА – один із найбіль­ших боїв між вояками Української Повстанської Армії та загонами НКВС. Відтоді минули роки жорстокого переслідування і винищення навіть згадок про УПА в цілому, а Героїв Гурбенського бою – особливо. Проте, незважаючи на десятиліття імперського терору, пам’ять про подвиг молодих повстанців, котрі аж до смерті боронили рідну землю, передавалась із вуст в уста, із покоління в покоління – і збереглася, і посіяла в серцях вдячних нащадків зерно любові до своєї, Богом даної, мови, до своєї землі, до свого народу.

За роки вибореної полеглими героями незалежності України пошукові групи знайшли у місцевих лісах чимало безіменних могил учасників Гурбенського бою. Деякі з них були відомі патріотам від очевидців і учасників бою вже давно і на них встановлено хрести. Але є й такі могили Героїв  Гурбенського бою, що були повернуті до народної пам’яті лише пошуковцями.

Меморіальна дошка на місці будівництва Пантеону Слави Героїв Гурбенської битви

Історія монастиря почалася з того, що представники громадськості Рівненщини прийняли рішення вшанувати пам’ять Героїв Гурбенського бою та збудувати в урочищі Гурби Пантеон Слави, в якому будуть перепоховані знайдені останки вояків УПА і солдатів. А поруч з Пантеоном Героїв – спорудити Свято-Воскресенський чоловічий монастир на Повстанських могилах. До роботи над створенням меморіалу було запрошено представників компанії «Ренесанс», які виконували подібні роботи на Личаківському кладовищі.

Віктор Матчук виступає на урочистостях у Пантеоні Слави в урочищі Гурби

Ще не будучи при владі, патріотично налаштований Віктор Матчук (тепер Народний депутат України) приділяв значну увагу місцям бойової звитяги українських патріотів Рівненщини. Так, у 2006 році ним було профінансовано третє, найповніше видання книги «Гурби: квітень 1944-го». У 2006 році завдяки роботі, проробленій Матчуком (тоді він уже був головою Рівненської облдержадміністрації), Здолбунівською районною організацією партії «Наша Україна» (голова – Л.Кінах) та відповідальним секретарем Державної комісії з питань вшанування пам’яті жертв війни та політичних репресій відбулося урочисте закладання першого каменя та розпочато будівництво збірного Пантеону Слави Героїв Гурбенського бою в урочищі Гурби Здолбунівського району.

Того ж 2006 року на свято Покрови, покрови­тельки українського козацтва та вояків УПА, відбулося відкриття першої черги Пантеону та перепоховання останків знайдених загиблих вояків «армії без держави»…

Військові Збройних Сил України із трунами з останками Героїв Гурбенського бою при перепохованні у Пантеоні Слави

Восени 2007-го відбулося відкриття другої черги Пантеону Героїв, перепоховання ще двох знайдених останків та встановлення колони зі скульптурою Божої Матері — Покрови. Голова «Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять» Любомир Горбач зі Львова прозвітував: вияв­лені в процесі пошуково-ексгумаційних досліджень людські останки учасники експедиції передали місцевій владі. За участі військових 13-го армійського корпусу ЗСУ із Рівного їх урочисто перепоховали 18 травня 2007 року у криптах Пантеону Слави «Герої Гурбенської битви» біля Свято-Воскресенського чоловічого монастиря в урочищі Гурби. Та пошуки на цьому не припинилися — дві маленькі труни з рештками ще двох невідомих бійців найбільшого бою між УПА та ВВ НКВС — черговий крок до увічнення пам’яті Лицарів.

Колона являє со­бою шестимет­рову вертикальну основу, обкладену сірим гранітом і триметрову скульптуру Божої Ма­тері на ній.

11 жовтня 2007 р. в урочистостях з нагоди перепохо­вання та відкриття колони Божій Матері-Покрові взяли участь голова Рівненської облас­ної державної адміністрації Віктор Матчук, перший за­ступник голови Рівненської облас­ної ради Валентин Королюк, голови районних дер­жавних адмініст­рацій і районних рад, ветерани Української Повстанської Армії, молодь, гро­мадськість. Ос­вятив колону та місце перепохо­вання митропо­лит Рівненський і Острозький Євсевій.

Колона Божої Матері являє со­бою шестимет­рову вертикальну основу, обкладену сірим гранітом і триметрову скульптуру Божої Ма­тері. Щодо ж до перепоховання, то рештки двох вояків пройшли всі відповідні ексгумаційні процедури в Львові, де було встановлено насиль­ницький характер їхньої смерті. Сотенний «Сокіл» і кулеметник «Калина» — саме такі звання та псевда, за свідченнями очевидців, мали ці двоє, загиблих у Гурбенському бою, патріотів.

Нині всього 29 трун перебуває в Пантеоні, хоча перша черга розрахо­вана на 120 загиблих. Саме тому, ми, нащадки славних повстанців, повинні добудувати меморіал Слави тим, хто, не шкоду­ючи життя, здобував омріяні ідеали вільної та незалежної Української Держави.

У 2011 році, з благословення тогочасного намісника Гурбинського монастиря ієромонаха Нифонта, на Гурбах побудовано музей-криївку УПА.

У 2012 році закладено наріжний камінь під будівництво на території монастиря храму Воскресіння Христового.

Пантеон Слави Героїв Гурбенського бою має стати певним проміжним логічним фіналом зусиль сотень і тисяч людей, котрі прагнуть віддати належну данину пам’яті подвигу повстанців, котрі у відкритому двобої віч-на-віч протистояли переважаючим вп’ятеро силам армії загарбників, з танками, авіацією та бронепоїздом. І перемогли – прорвали  смертельне кільце тоді, у квітні 1944, та поклали у підвалини сучасної України  свої життя – сотні вояків та без­збройних новобранців. Тоді, мабуть, з іншим значенням лунатимуть відомі слова вже не з дерев’яної таблички на металевому хресті, а зі стел великої, як сама Україна, гранітної стіни, розташованої у вигляді підко­ви, на впорядкованих похованнях меморіалу героїв:

«Спіть, хлопці, спіть.
Про долю України сніть…»