- 06 червня 2023
Архімандрит Онуфрій очолив святкове богослужіння у Свято-Троїцькому храмі с. Соколя - 04 червня 2023
День Святої Трійці в Гурбинському монастирі - 03 червня 2023
Монастирське богослужіння у Троїцьку поминальну суботу - 02 червня 2023
Намісник монастиря архімандрит Онуфрій взяв участь в освяченні храму у смт. Брусилів яке очолив Предстоятель - 28 травня 2023
Монастирське богослужіння у неділю 7-му після Пасхи, Свв. Отців І Вселенського собору - 25 травня 2023
Монастирське Богослужіння у день свята Вознесіння Господнього - 22 травня 2023
«Ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі» (Ін.9:3) - 21 травня 2023
Офіційне повідомлення братії Гурбинського монастиря відносно подій навколо протодиякона Андрія Бурдика!
Історія меморіалу та Свято-Воскресенської обителі
Урочище Гурби у Здолбунівському районі на Рівненщині за двадцять років, що минули від закономірного розпаду комуністичної імперії, стало місцем паломництва тисяч патріотів України, місцем вшанування пам’яті полеглих Героїв і зростання та гарту майбутніх. Адже в Гурбенському лісі в 1944 році відбувся славетний Гурбенський бій УПА – один із найбільших боїв між вояками Української Повстанської Армії та загонами НКВС. Відтоді минули роки жорстокого переслідування і винищення навіть згадок про УПА в цілому, а Героїв Гурбенського бою – особливо. Проте, незважаючи на десятиліття імперського терору, пам’ять про подвиг молодих повстанців, котрі аж до смерті боронили рідну землю, передавалась із вуст в уста, із покоління в покоління – і збереглася, і посіяла в серцях вдячних нащадків зерно любові до своєї, Богом даної, мови, до своєї землі, до свого народу.
За роки вибореної полеглими героями незалежності України пошукові групи знайшли у місцевих лісах чимало безіменних могил учасників Гурбенського бою. Деякі з них були відомі патріотам від очевидців і учасників бою вже давно і на них встановлено хрести. Але є й такі могили Героїв Гурбенського бою, що були повернуті до народної пам’яті лише пошуковцями.
Історія монастиря почалася з того, що представники громадськості Рівненщини прийняли рішення вшанувати пам’ять Героїв Гурбенського бою та збудувати в урочищі Гурби Пантеон Слави, в якому будуть перепоховані знайдені останки вояків УПА і солдатів. А поруч з Пантеоном Героїв – спорудити Свято-Воскресенський чоловічий монастир на Повстанських могилах. До роботи над створенням меморіалу було запрошено представників компанії «Ренесанс», які виконували подібні роботи на Личаківському кладовищі.
Ще не будучи при владі, патріотично налаштований Віктор Матчук (тепер Народний депутат України) приділяв значну увагу місцям бойової звитяги українських патріотів Рівненщини. Так, у 2006 році ним було профінансовано третє, найповніше видання книги «Гурби: квітень 1944-го». У 2006 році завдяки роботі, проробленій Матчуком (тоді він уже був головою Рівненської облдержадміністрації), Здолбунівською районною організацією партії «Наша Україна» (голова – Л.Кінах) та відповідальним секретарем Державної комісії з питань вшанування пам’яті жертв війни та політичних репресій відбулося урочисте закладання першого каменя та розпочато будівництво збірного Пантеону Слави Героїв Гурбенського бою в урочищі Гурби Здолбунівського району.
Того ж 2006 року на свято Покрови, покровительки українського козацтва та вояків УПА, відбулося відкриття першої черги Пантеону та перепоховання останків знайдених загиблих вояків «армії без держави»…

Військові Збройних Сил України із трунами з останками Героїв Гурбенського бою при перепохованні у Пантеоні Слави
Восени 2007-го відбулося відкриття другої черги Пантеону Героїв, перепоховання ще двох знайдених останків та встановлення колони зі скульптурою Божої Матері — Покрови. Голова «Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять» Любомир Горбач зі Львова прозвітував: виявлені в процесі пошуково-ексгумаційних досліджень людські останки учасники експедиції передали місцевій владі. За участі військових 13-го армійського корпусу ЗСУ із Рівного їх урочисто перепоховали 18 травня 2007 року у криптах Пантеону Слави «Герої Гурбенської битви» біля Свято-Воскресенського чоловічого монастиря в урочищі Гурби. Та пошуки на цьому не припинилися — дві маленькі труни з рештками ще двох невідомих бійців найбільшого бою між УПА та ВВ НКВС — черговий крок до увічнення пам’яті Лицарів.

Колона являє собою шестиметрову вертикальну основу, обкладену сірим гранітом і триметрову скульптуру Божої Матері на ній.
11 жовтня 2007 р. в урочистостях з нагоди перепоховання та відкриття колони Божій Матері-Покрові взяли участь голова Рівненської обласної державної адміністрації Віктор Матчук, перший заступник голови Рівненської обласної ради Валентин Королюк, голови районних державних адміністрацій і районних рад, ветерани Української Повстанської Армії, молодь, громадськість. Освятив колону та місце перепоховання митрополит Рівненський і Острозький Євсевій.
Колона Божої Матері являє собою шестиметрову вертикальну основу, обкладену сірим гранітом і триметрову скульптуру Божої Матері. Щодо ж до перепоховання, то рештки двох вояків пройшли всі відповідні ексгумаційні процедури в Львові, де було встановлено насильницький характер їхньої смерті. Сотенний «Сокіл» і кулеметник «Калина» — саме такі звання та псевда, за свідченнями очевидців, мали ці двоє, загиблих у Гурбенському бою, патріотів.
Нині всього 29 трун перебуває в Пантеоні, хоча перша черга розрахована на 120 загиблих. Саме тому, ми, нащадки славних повстанців, повинні добудувати меморіал Слави тим, хто, не шкодуючи життя, здобував омріяні ідеали вільної та незалежної Української Держави.
У 2011 році, з благословення тогочасного намісника Гурбинського монастиря ієромонаха Нифонта, на Гурбах побудовано музей-криївку УПА.
У 2012 році закладено наріжний камінь під будівництво на території монастиря храму Воскресіння Христового.
Пантеон Слави Героїв Гурбенського бою має стати певним проміжним логічним фіналом зусиль сотень і тисяч людей, котрі прагнуть віддати належну данину пам’яті подвигу повстанців, котрі у відкритому двобої віч-на-віч протистояли переважаючим вп’ятеро силам армії загарбників, з танками, авіацією та бронепоїздом. І перемогли – прорвали смертельне кільце тоді, у квітні 1944, та поклали у підвалини сучасної України свої життя – сотні вояків та беззбройних новобранців. Тоді, мабуть, з іншим значенням лунатимуть відомі слова вже не з дерев’яної таблички на металевому хресті, а зі стел великої, як сама Україна, гранітної стіни, розташованої у вигляді підкови, на впорядкованих похованнях меморіалу героїв:
«Спіть, хлопці, спіть.
Про долю України сніть…»