Проповідь архімандрита Онуфрія (Ляди) на Неділю 35-ту після П`ятдесятниці

Свято-Воскресенський Гурбинський чоловічий монастир на Повстанських могилах

Слава Ісусу Христу!

Спробуймо заплющити очі і так провести хоча би десять хвилин свого життя. Не розплющуючи їх побути в темряві і спробувати робити свої звичні справи. Чи вийдімо на вулицю і спробуймо пройти хоча би якихось сто-двісті кроків із зав’язаними очима. Для нас це все зробити буде надзвичайно важко, подекуди деякі дії будуть взагалі неможливими для виконання, цей стан буде для нас шокуючим і навіть небезпечним для здоров’я та життя, оскільки ми можемо травмуватися і завдати собі шкоди.

А тепер уявімо собі в якому стані перебував той ієрихонський сліпець. Людина була приречена все життя перебувати у темряві, у небаченні краси світу цього, у складних життєвих труднощах, просячи милостиню на шматок хліба. Почувши, що йде Христос він почав гучно вигукувати слова, які, як бачимо мали надзвичайно глибокий зміст. Сліпець не просив відразу прозріння, він не просив відразу дарувати йому зір. Він смиренно просить помилувати його, вже усвідомлюючи, що Син Давидів – це не проста людина і не просто великий учитель, як багато хто собі думав тоді, а щонайменше Божий Посланник. На відміну від багатьох начитаних і освічених, проте, на жаль, лицемірних, книжників та фарисеїв сліпець розуміє, що Христос діє силою не бісівського князя, а силою Божественною. Господь запитує у сліпця, що саме він хоче, обіцяючи виконати це, і чує у відповідь, що той хоче прозріти.

Тепер уявімо собі смиренну глибину і цього прохання. Адже Христос сказав чітко, що зробить те, що сліпець попросить. Чи обмежував його Христос у бажанні? Ні, не обмежував. Чи міг окрім прозріння сліпець просити і багатства і безтурботного життя? Так, міг. Але смиренно просить лише прозріння, усвідомлюючи, що будучи зрячим зможе все собі здобути своєю працею. І отримуючи від Господа безцінний дар бачити своїми власними очима, він не просто йде собі, не біжить насолоджуватися мирськими радощами життя зрячої людини – колишній сліпець прозрівши йде за Христом прославляючи і хвалячи Бога.

Давайте знову повернемося до початку і знову нагадаємо собі той жахливий для існування людини і, як ми говорили з вами, навіть певною мірою небезпечний стан фізичної сліпоти. Але є гірший стан від цього. Звичайно, проекспериментувавши із заплющеними чи зав’язаними очима, ви скажете, що гіршого вже мабуть не може бути. Але, на жаль, дорогі браття і сестри, такий стан справді є. Бо гірше від фізичної сліпоти є сліпота духовна. У тій сліпоті перебували книжники та фарисеї, лицеміри, котрі були засліплені своєю гордістю, своїм становищем у суспільстві. Вони не бачили своїми зрячими очима того, що вже наперед побачив своїми духовними очима ієрихонський сліпець. Він бачив Божественну природу Христа і подібно до сотника, у якого був хворий слуга, чи Яїра, донька якого вмирала, сліпець визнавав Його, нехай не Богом, бо тодішнє богослів’я такої думки не допускало, але, як ми вже згадували, щонайменше Чоловіком Божим. 

На відміну від ієрихонського сліпця, на відміну від людей того часу, ми з вами, дорогі браття і сестри, добре знаємо, що Христос є Сином Божим, є Другою Особою Пресвятої Тройці – Сином Божим, Він є нашим Спасителем. Ці всі істини правдивої православної віри ми отримали через Апостолів Христових, через святих отців Церкви, до яких належить і святитель Григорій Богослов, пам’ять якого ми сьогодні звершуємо, і який надзвичайно багато потрудився для прозріння тих, хто ходить у духовній темряві. Чому ж знаючи всі ці істини ми так часто буваємо духовними сліпцями, чому занурюємо себе у духовну темряву гріховного життя, чому ненависть до ближнього, надмірність у мирських благах та багато інших гріхів засліплюють наші духовні очі? Звичайно, що ніхто з нас почувши це питання не зможе дати відповіді, ми можемо лише зітхнувши та з жалем понуривши голову підтвердити цей факт. Але це жодним чином не означає, що потрібно впадати у відчай. Навпаки – усвідомлюючи свою духовну слабкість і неміч, усвідомлюючи і визнаючи свою духовну сліпоту нам, подібно як той ієрихонський сліпець, необхідно зі щирим покаянням вигукувати повсякчасно в серцях своїх: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!» І Він як Всемилостивий та Всещедрий Бог обов’язково вислухає наші щирі благання, прийме наше каяття, укріпить нас у вірі, а ми просвічені та прозрівші духовно повинні всіляко намагатися берегти цей дар, уникати гріховного життя і, подібно ієрихонському колишньому сліпцеві, йти за Христом хвалячи і прославляючи Бога. Амінь!

архімандрит Онуфрій (Ляда)
намісник Гурбинського Свято-Воскресенського
чоловічого монастиря на Повстанських могилах