Проповідь архімандрита Онуфрія (Ляди) на Неділю 24-ту після П`ятдесятниці

«Господь миром благословить людей Своїх» (Пс.28:11) говорить псалмопівець цар Давид у своїй Книзі Псалмів і ці слова ми сьогодні співаємо у прокимені під час Божественної Літургії. До приходу Христа на землю мабуть багато хто задумувався про який саме мир йде мова? Відповідь на це ми знаходимо вже у Новому Завіті: «Христос є наш мир» (Еф.2:14), – говорить у сьогоднішньому уривку Послання до Ефесян апостол Павло. В цій короткій фразі, дорогі браття і сестри, вміщається величезний зміст, адже хто як не Христос примирив людство з Богом після гріхопадіння праотців, хто як не Він дарував мир для душі кожної людини і життя вічне. Христос примирив нас із Богом Своїми стражданнями на хресті та дарував нам мир Своїм Воскресінням, яке кожної неділі ми оспівуємо і славимо. «Ви вже не чужi i не пришельцi, а спiвгромадяни святим i свої Боговi» (Еф.2:19) чуємо ми далі у нинішньому апостольському читанні. Вдумаймося у ці слова: чи можемо ми усвідомити наскільки сильно зблизив нас Христос із Богом?

Але, на превеликий жаль, ця близкість, дорогі браття і сестри, інколи порушується і винуватими в цьому є ми самі. Адже не хтось інший, а ми самі відкидаємо себе від Бога, віддаляємося від нього своїми гріхами, які часто є наслідком маловірства. Пригадаймо собі коли ми ображали когось із ближніх, чинили недобрі справи, де в той час була наша віра? Чи може людина, серце якої сповнене вірою, чинити щось лихе? Отже, в такі моменти ми чомусь втрачаємо віру, тимчасово, так би мовити, «забуваємо», що ми є віруючими людьми-християнами. Що ж потрібно робити нам у такому випадку? Відповідь проста – нашу слабку віру потрібно укріпляти, насамперед гарячою і постійною молитвою, активним християнським життям, добрими справами, робити нашу віру живою, про що ми говорили з вами минулої неділі.

Звичайно, що лукавий сатана буде всіляко противитися цьому і намагатися похитнути нашу віру, особливо у складні періоди життя, під час певних труднощів чи коли ми переживаємо якесь горе. Проте саме в такі важкі життєві моменти ми повинні згадувати сьогоднішнє євангельське читання. 

Кровоточива жінка витратила все своє майно і не отримала зцілення, в неї вже більше нічого немає, а отже і надії на зцілення від недугу з допомогою земних лікарів немає, бо вже немає на них коштів. У начальника синагоги ще більше горе – лікарі не могли врятувати від смерті його єдину доньку і вона помирає. Як начальник синагоги так і кровоточива жінка в той час, коли, здавалось би вже нічого неможливо вдіяти, не опускають руки, а виявляють віру в Божу допомогу.

І якщо ми бачимо велику, тверду і беззаперечну віру в жінки, то щодо Іаїра, наприклад, блаженний Феофілакт Болгарський у своїх «Тлумаченнях на Євангеліє» робить порівняння між його, начальника синагоги, вірою та вірою римського сотника, про чудесне зцілення слуги якого ми з вами говорили у неділю 4-ту після П’ятдесятниці. Він зазначає, що у сотника було значно більше віри, адже той просив лише сказати слово, натомість Іаїр просить увійти Господа в його дім і зцілити доньку.

 

Звичайно, що у кожного сила чи, так би мовити, «величина» віри є різною, як і різними є прояви, але ми бачимо, що Христос не відмовляє начальнику синагоги підтверджуючи Свої слова, що навіть маленький прояв віри «розміром з гірчичне зерно» (Мф.17:20) є угодним Богові і таку людину вислухає Господь.

«Не бійся, тільки віруй» (Лк.8:50), – говорить Господь Іаїру, – «Віра твоя спасла тебе, іди з миром!» (Лк.8:48), – промовляє Христос до зціленої жінки і згадка про всі ці слова повинні бути повсякчасно у нашій пам`яті, бо це те до чого ми повинні прагнути – твердо вірити, щоб та наша віра нас рятувала і спасала та щоб Господь всіх нас благословляв миром Своїм. Амінь!