Проповідь архімандрита Онуфрія (Ляди) на Неділю 19-ту після П`ятдесятниці

Свято-Воскресенський Гурбинський чоловічий монастир на Повстанських могилах

Слава Ісусу Христу!

У перших віках християнства в одній зі східних країн мала місце дуже цікава історія. Один чоловік на ім’я Самвел, ревний християнин, був проданий у рабство ще за молодих років. Його рабовласником став хоч і язичник, але який терпимо ставився до християн та не перешкоджав сповідувати віру в Істинного Бога. Бачачи як його раб смиренно і ревно виконує всю роботу цей рабовласник дивувався, але водночас був дуже задоволений. Пройшло мабуть зо два десятки років, і вже немолодий раб за своє смирення і добру працю отримує вивищення в очах господаря, який ставить його старшим над усіма своїми рабами. І ось одного разу, коли привезли багато нових рабів з тих країв, звідки походив Самвел, то господар побачив, що його начальник над рабами якось по особливому поставився до одного вже доволі старого чоловіка. Обійняв, потім підніс води, хліба, дав теплий одяг. Таку особливу турботу зі сторони Самвела до того старшого чолоівка господар помітив упродовж кількох місяців і нарешті закликавши не витримав і спитав: «Скажи мені правду – хто цей чоловік, про якого ти турбуєшся більше за всіх, неначе про рідного батька? Він з твоїх країв, тож це мабуть твій родич чи може справді це твій батько?» Відповідь приголомшила господаря: «Ні, ясний пане, це не родич і не мій батько. Це той, хто багато років тому продав мене тобі у рабство. А чиню з ним я так, як навчає мене сам Христос». Глибоко вражений господар-язичник лише вигукнув: «Воістину великий Бог християнський!»

«Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк.6:36) – так промовляє сьогодні до нас Господь, навчаючи безкорисливо творити добро іншим та любити ворогів своїх. Звичайно це дуже важко людині виконувати. Але Христос нас запевняє у сьогоднішньому євангельському читанні, що саме такий шлях є шляхом до спасіння, шляхом, який буде запорукою великої винагороди на Небесах.

Приклад любові до Своїх ворогів показав нам Сам Господь, який на хресті молився до Бога Отця за тих, що Його розпинали. Так само, наслідуючи Христа, молився за своїх мучителів і святий першомученик архідиякон Стефан та інші мученики за віру істинну. Цей приклад повинні наслідувати і ми з вами, дорогі браття і сестри, особливо в такий важкий і складний для нашої держави час.

Ми повинні молитися за тих, що йдуть на нас війною, щоб Господь вразумив їх та навернув на шлях істинний, бо сьогодні вони на шляху погибельному. Називаючи себе «істинними православними» вони чинять зовсім не по-християнськи. 

Часто доводиться відповідати на подібні питання: «Тож чи потрібно нашим воїнам боронити свою землю, чи це по-християнському, адже Христос навчав любити ворогів, а отже і воювати з ним не потрібно?» Але це, дорогі браття і сестри, дуже хибне розуміння того, що навчає Господь. Наші з вами воїни захищають наші духовні та культурні цінності, наші святині, своїх жінок і дітей, захищають майбутнє нашої держави та Церкви Української. Багато хто з наших воїнів сповнили слова Христові про те, що немає більшої любові, аніж покласти своє життя заради порятунку ближніх своїх.

Любити ворога – це не означає впустити його в свою домівку та дозволити чинити беззаконня. Любов християнина до своїх ворогів чи кривдників повинна проявлятися насамперед у молитві за них, за їх навернення і спасіння, та у всепрощенні. Адже про це ми говоримо щодня по декілька разів, промовляючи слова молитви «прости нам провини наші як і ми прощаємо винуватцям нашим». Якщо ж ми не прощатимемо, то як можемо просити прощення гріхів у Отця Небесного? Адже в такому випадку ми будемо лицемірами та неправдомовцями.

Тож нехай наші серця будуть сповнені любові та всепрощення, тоді там не буде місця лукавому, натомість у такому серці перебуватиме Сам Господь, Який воздасть нам винагороду велику у Царстві Своєму. Амінь!

архімандрит Онуфрій (Ляда)
намісник Гурбинського Свято-Воскресенського
чоловічого монастиря на Повстанських могилах