Проповідь архімандрита Онуфрія (Ляди) на Неділю 14-ту після П`ятдесятниці

Не є якоюсь дивиною для нас запрошення на весілля як і самі урочисті святкування і частування з цієї нагоди. В українському народі, як і вбагатьох інших, є традиція перед весіллям урочисто ходити або посилати так званих «дружбів» та «дружок» в ролі посланців і запрошувати на святкування з нагоди шлюбу. І уявімо собі, як жахливо ми б себе почували на місці господаря-царя, коли б ми приготувавши велике весілля для свого сина отримали від запрошених такі відмови, які ми чуємо від запрошених у сьогоднішній притчі. Це для нас було б великою образою. А таке, щоб запрошені нами замість того аби прийти на гостину заподіяли шкоду посланцям, які пішли кликати на ту гостину, чи навіть гірше – вбити – це для нас взагалі виглядає моторошним і немислимим вчинком. 

Але це ми говоримо про земні почуття, про, так би мовити, світські, мирські стосунки. Якою ж великою образу по відношенню до Господаря-Царя у нинішній євангельській притчі є вчинки усіх, хто відмовився від Його гостини. Адже Цей Господар-Цар – Сам Господь Бог, котрий вчинив велике весілля, яким є життя вічне у блаженстві в Царстві Небесному. Його запрошення – це Закон, даний через Мойсея у Старому Завіті, це Новозавітнє Євангеліє Правди, а посланці – Пророки, Апостоли, проповідники, мученики та сповідники, яких покликані, зокрема єврейський народ а разом з ним язичники та ідолопоклонники, не послухали, а відмовивши повбивали чи заподіяли їм шкоду. 

Що ж зробив господар у притчі? Насамперед ми бачимо його гнів та відплату вбивцям за злодіяння. Водночас бачимо, що він говорить своїм слугам: «Весілля готове, а покликані не були достойні. Отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля» (Мф.22:10). Так і Господь Бог учинив, пославши у світ Апостолів та проповідників Євангелія Правди, щоб закликали на велику гостину у Царстві Небесному всі народи, а не лише тих, кому було в першу чергу обіцяно спасіння і життя вічне. Серед тих, кого слуги Господаря-Царя покликали на весілля є і ми з вами, дорогі браття і сестри.

Але чи не зарано нам з вами радіти з цього приводу? Так, безумовно, ми повинні радіти з того, що вже сьогодні, тут на землі, ми є гостями на великій гостині, зокрема, приходячи до храму Божого, споживаючи Небесний Хліб, яким є Сам Христос Бог наш, у Таїнстві Євхаристії причашчаючись Тіла і Крові Христових, беручи участь у богослужіннях та Церквоних обрядах. Участь у цій гостині полягає не лише у відвідуванні храму, але й  загалом у християнському способі життя.

Душа наша веселиться, ми сповнені весільної радості, але не забуваймо, що на гостину ще прийде «подивитися на гостей» (Мф.22:11) Сам Цар-Господар. Це буде, дорогі браття і сестри, коли Христос у славі прийде судити живих і мертвих. І чи не погляне він на нас і чи будемо ми вбрані у весільну одежу? Чи не виженуть нас із цієї гостини туди, де плач і скрегіт зубів?

У старі часи, за переказами та переданням, був звичай – багаті люди влаштовуючи весілля чи іншу велику гостину самі видавали гостям особливий одяг, приготований призначений саме для цього. Таким чином усі гості були урочисто і святково вдягнуті незалежно від свого майнового стану і можливостей. Фактично цей одяг був свого роду частиною церемоніального дійства і відмовитися його одягнути означало вчинити велику зневагу до господаря.

Нам сьогодні потрібно розуміти, що для нас християн цим одягом є насамперед Хрещення, яке дав нам Сам Господь. Більш того, ми завжди повинні пам’ятати слова апостола Павла у його посланні до галатів: «Усi ви, що в Христа хрестилися, у Христа одяглися» (Гал.3:27), бо вони змушують нас глибоко задуматися над важливістю шанування цього весільного одягу. І чи не скинемо ми його, чи не понищимо гріхами та беззаконням, чи належно його одягнемо – залежить від нас самих.

Дбаймо ж про те, щоб ця наша весільна одежа була завжди чистою, доповнюймо та прикрашаймо її благочестям і добрими справами, щоб, коли прийде Господар Всесвіту ми не були викинуті з гостини, а були Ним прийняті у вічну радість в Його Царстві. Амінь!