Проповідь архімандрита Онуфрія (Ляди) на Неділю 11-ту після П`ятдесятниці

Свято-Воскресенський Гурбинський чоловічий монастир на Повстанських могилах

Слава Ісусу Христу!

«І прости нам провини наші як і ми прощаємо винуватцям нашим» – одне з прохань молитви Господньої або, як ми її ще називаємо, «Отче наш», яку ми щодня, а то і по кілька разів на день промовляємо. І нерідко ми ці слова промовляємо незадумуючись над їх глибоким змістом, навіть більше – над великим зобов’язанням, яке цими словами ми на себе покладаємо.

У багатьох молитвах ми називаємо Бога Всемилостивим, підкреслюючи Його велику милість, в тому числі у прощенні гріхів. Ми знаємо які великі гріхи прощав Господь людям у часи Старого Завіту, ми знаємо, що Сам Господь наш Ісус Христос приніс Себе в жертву за всі гріхи людства. Але наші думки часто є далекими від глибокого осмислення своїх гріхів, а тим паче від осмислення «ціни» дорогоцінної Крові Христової, що за нас проливалася на Голгофі. Так само не завжди ми пам’ятаємо, що гріхи прощає Господь насамперед тим, хто щиро кається, як це було і в Новозавітні часи з Марією Магдалиною, з розбійником, розіп’ятим праворуч Христа на Голгофі, пізніше – з преподобною Марією Єгипетською та багатьма іншими святими подвижниками, які відкинули гріховне життя та принесли щире покаяння і продовжили своє життя у благочесті і чистоті.

У грецькому тексті у згаданому уривку молитви «Отче наш» вжито слово «офілімата» (грець.- ὀφειλήματα), яке означає «борг». Так само і в церковно-слов’янському перекладі фраза звучить «і остави нам долги наша», тобто «і залиш, прости, нам борги наші». Звичайно, що хтось може собі припустити, що заміна при перекладі слова «борги» на «провини» є неточністю перекладу. Але в даній ситуації ми повинні розуміти, що кожен наш гріх – це є і провина перед Богом і своєрідний борг, за який ми повинні розрахуватися, чи, як говориться сучасною мовою, «погасити» цей борг. Але чим ми можемо оплатити його, якщо перед Богом ми немаємо нічого, окрім своєї душі. Який викуп за свої гріхи може наша душа дати? У світському житті ми знаємо, що провину перед іншою людиною можна компенсувати, зокрема матеріально. Яку компенсацію за наші гріхи ми можемо заплатити Богові? Жодного викупу, жодної компенсації, дорогі браття і сестри, ми не можемо дати Всемогутньому Господеві, і тому в такій ситуації єдина надія у нас – нас Боже милосердя, яке, як ми знаємо, є безмежним. Проте безмежне Боже милосердя ставить і перед нами вимогу, покладає, як ми вже говорили, на нас також зобов’язання – простити провини перед нами нашим ближнім, простити всі «борги» своїм «боржникам». І в сьогоднішньому євангельскому читанні Христос подає нам притчу, яка, мабуть, не потребує жодного тлумачення, вона яскраво і чітко показує як ставиться Господь Бог до тих, хто кається, і, водночас показує нам Божий осуд тих, хто чинить лукаво, хто не прощає провини своєму ближньому.

Чи розуміємо ми, що не прощаючи своїм винуватцям, але промовляючи слова Господньої молитви ми виносимо самі собі вирок? Адже ми самі просимо Бога простити нас так само як ми простили ближніх за їх провини перед нами. Коли ж ми не прощаємо ближніх, то і Господь – не простить нас, бо вислухавши наше прохання вчинить саме так, як ми фактично просимо, навіть не задумуючись над важливістю такого прохання. 

Прощаймо один одному всі гріхи та провини, любімо ближніх своїх, не уподібнюймося немилосердному боржникові з сьогоднішньої притчі, а пам’ятаймо, що навіть жертву приносити Господь навчав примирившись спочатку із ближніми своїми, а таке примирення передбачає насамперед прощення всіх провин ближнього перед нами. Водночас пам’ятаймо і про свої гріхи, прощення яких випрошуймо у Господа, особливо в часі цього Успенського посту зі щирим покаянням приходячи до Таїнства Сповіді та причащаючись Животворчих Таїн Христових. Амінь!

архімандрит Онуфрій (Ляда)
намісник Гурбинського Свято-Воскресенського
чоловічого монастиря на Повстанських могилах