Проповідь архімандрита Онуфрія (Ляди) на Неділю 6-ту після Пасхи, про сліпого

Свято-Воскресенський Гурбинський чоловічий монастир на Повстанських могилах
«Ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі» (Ін.9:3) – такими словами Христос відповідає на запитання апостолів про причину сліпоти сліпородженого, про чудесне зцілення якого ми читаємо у сьогоднішньому Євангельському оповіданні. Як часто ми з вами задаємо у важких життєвих ситуаціях чи коли щось іде не за нашими планами та бажаннями такі питання як «за що мені це?» або «чому так сталося?» забуваючи слова Христові, що навіть волосся на голові кожної людини є порахованим, і що нікого не покидає Господь навіть у скрутних ситуаціях. (Лк.12:7), головне не втрачати віру в Бога Всемогутнього і пам`ятати, що на все воля Божа. За всю історію людства ми бачимо багато випадків, коли смиренне терпіння приводило людину до спасіння – згадаймо історію Іова Багатостраждального, життя подвижників, сповідників Правди чи мучеників за істинну віру в Христа Спасителя. Подібно було і з євангельським сліпородженим. В Євангелії ми не зустрічаємо згадки про нарікання цього чоловіка на свою долю. Натомість навпаки, ми бачимо його побожність та благочестивість, бо чуємо його розмову вже зрячого з фарисеями. Ми чуємо, що він говорить дуже грамотними словами, тобто не дивлячись на свою фізичну ваду та нелегке життя він був добре обізнаний у вірі в Єдиного Бога. І тепер, будучи зціленим, він захищає свого Цілителя, не боячись ні гніву фарисеїв та юдеїв загалом. Навіть більше – він не боїться прямо докорити фарисеям, що вони не знають звідки прийшов Христос. 

Можемо бути впевненими, що багато разів за своє життя від народження до зустрічі з Христом сліпороджений думав, як би то було добре бути зрячим. І тепер він розуміє, що Той, Хто його зцілив є щонайменше великий пророк, посланий Богом. Фарисеї ж, будучи духовно засліпленими, не хочуть навіть слухати про таке, звинувачують колишнього сліпого у безлічі гріхів та проганяють. І тут ми з вами, дорогі браття і сестри, пригадуємо собі слова нагірної проповіді Христа: «Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи — Мене ради» (Мф.5:11). Чоловік, який був сліпим від народження стає одним з перших, на кому сповнюються ці слова Спасителя. Почувши, що сліпородженого прогнали з синагоги, Господь знову не полишає його, а Сам його знаходить і розраджує відкриваючись, що Він є Син Божий. Можемо собі лише уявити, якою невимовною радістю було сповнене серце того чоловіка, який вже наперед будучи впевненим, що Ісус є посланий Богом, тепер дізнається, що Христос є не просто пророком, а Сином Бога Живого. Цей чоловік фактично двічі за короткий термін отримує прозріння – спочатку фізичне, тілесне, а потім духовне, і щиро висловлює свою віру. Свята Православна Церква так оспівує цю подію: «Ти відкрив очі тому, хто не бачив світла чуттєвого, душевні ж очі просвітив і навчив його славити Тебе, бо пізнав у Тобі Творця, Який заради милосердя став людиною» (Тропар 5-ої пісні канону неділі про сліпого).

Ми всі приходимо в цей світ «сліпородженими». Не у фізичному, але в духовному плані. Такими ж «сліпородженими» язичниками свого часу були всі народи світу, в тому числі й наші з Вами предки на теренах нашої держави. Але Господь наш Ісус Христос прийшов у цей світ, щоб спасти усіх, відкрити духовні очі світлом Свого тридневного Воскресіння, тим немеркнучим світлом, що сяє від Його гробу. Господь відкриває духовні очі через Своїх апостолів, через їх послідовників, через тих, кого ми називаємо рівноапостольними, зокрема святих Кирила і Мефодія, пам’ять яких випала на сьогоднішню неділю. Церква іменує їх учителями слов’янськими, бо вони зробили величезний внесок у просвічення слов’ян, створивши азбуку та вперше переклавши доступною тодішнім нашим предкам мовою Євангеліє Христової Правди.

Сьогодні, у шосту неділю після Пасхи Христової, Свята Православна Церква, оспівуючи Христове Воскресіння, закликає нас піднести особливі молитви до Всемилостивого Бога, щоб просвітив наші розумові очі, які осліплені мороком гріха, та вклав у нас смирення. Уподібнюймось нині святим жонам-мироносицям, які були «Божественним воскресінням душею просвітлені» (Іпакой, гл.5) та проповідуймо Христа Воскреслого. А в будь-якій важкій ситуації пам’ятаймо, що Господь ніколи нас не полишить навіть у найважчі моменти життя. Головне – твердо вірити та ніколи не втрачати надію на Боже милосердя, бо Той, хто відкрив очі сліпому від народження, Воскресінням Своїм переміг смерть і самого сатану та зруйнував пекло – Він є Богом Всемогутнім, якому слава навіки! Амінь!

Христос Воскрес!

архімандрит Онуфрій (Ляда)
намісник Гурбинського Свято-Воскресенського
чоловічого монастиря на Повстанських могилах