всі новини >>>

Проповідь архімандрита Онуфрія (Ляди) на Неділю 5-ту після Пасхи, про самарянку

Свято-Воскресенський Гурбинський чоловічий монастир на Повстанських могилах
Кілька днів тому, в середу 4-ої седмиці після Пасхи, ми з Вами, дорогі браття і сестри, відсвяткували свято Переполовення, яке стоїть в церковному календарі завжди рівно посередені між Пасхою та П’ятдесятницею. Це свято ще старозавітнє, але новозавітня Церква вклала у нього новий сенс водночас згадуючи у своїх піснеспівах обидва великих свята – свято Пасхи і свято П’ятдесятниці та закликаючи нас просвітившись Вокресінням Господнім достойно зустріти свято Вознесіння та свято Сходження Святого Духа.

Переполовення старозавітнє було серединою 8-денного святкування єврейського свята Кущів і саме у день переполовення Господь навчав народ у храмі. В останній день цього свята слова Христової проповіді були такими: «Хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є. Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої» (Ін.7:37-38)

Про цю ж живу воду каже Христос і в сьогоднішню неділю жінці-самарянці. Вона приходить до криниці, яку згідно Передання, викопав старозавітній патріарх Яків. Ще зі старозавітніх часів ця ділянка поля була особливим місцем, бо Священне Писання Старого Завіту повіствує нам, що Яків поставив жертовник Господу Богу Ізраїлевому (Бут.33:20) і возносив тут свої молитви. Копаючи тут криницю він мабуть і не здогадувався, яке символічне та особливе значення матиме це місце через кілька тисяч років. Навіть в думках не мав Яків, що вже не старозавітній жертовник тут стоятиме і не проста криниця тут буде, а велика святиня, бо сьогодні на тому місці стоїть православний монастир та величний храм Божий на честь святої мучениці Фотинії. Сьогодні на те місце, де Христос обіцяв жінці-самарянці живу воду, яка назавжди втамовує духовну спрагу, приходять християни-паломники з усього світу, щоб і собі почерпнути благодаті, яку дарував нам Христос. І велика заслуга в цьому самої жінки-самарянки, яка повірила Христові та послухала Його слів. Бо, згідно Церковного Передання, свята мучениця Фотинія – це і є саме та жінка-самарянка, яка так пройнялася словами Господа до самого серця, що зберегла їх і, після Воскресіння Христового ставши християнкою та полишивши гріховне життя, не відступила від них навіть перед страхом тортур і мученицької кончини.

Ми бачимо, що спочатку вона доволі скептично ставиться до Христа та його слів, розуміючи під живою водою, яку обіцяє Господь, звичайну воду. Водночас Христос бачить її добре серце та відсутність лукавства. Адже вона не виправдовується і не говорить неправди, хоч і живе багато в блуді, і Христос хоче дати їй духовної води живої, якою омиє її від бруду гріховності.

Мабуть діалог жінки-самарянки з Христом був довший аніж нам розповідає євангелист Іоан, і можливо, розповів Він їй про її вчинки набагато більше, бо бачимо, що каже жінка своїм співплеменникам: «сказав мені про все, що я зробила». (Ін.4:29) Але не на її гріховності акцентує нашу увагу апостол Іоан Богослов, а на тому, що серце її було відкрите до сприйняття Істини і з розмови її зрозуміло, що вона бажає догодити Богові. Тому їй Господь проповідує та відкривається прямо кажучи, що Він є Месією, що Він є Христос. (Ін.4:26)

І ця жінка-самарянка вірить Його словам, стає проповідницею Христа ще за земного Його життя. Вона настільки перейнялася почутим, настільки увірувала, що біжить до міста навіть покинувши свій посуд, щоб розповісти про Месію іншим, щоб поділитися з іншими радісною звісткою.

Чи не є це приклад для наслідування? Чи не спонукає нас знання про Христа-Спасителя покинути все своє мирське та бігти проповідувати іншим про Нього, про Його спасительну Жертву та про Його Світле Воскресіння?

Тож будьмо подібними до святої Фотинії, жінки-самарянки, Воскресіння Христове бачивши черпаймо благодать, що дає нам Господь, з джерела безсмертя, яким є Гріб Воскреслого Христа-Спасителя, та втамовуймо духовну спрагу свою та наших ближніх проповідуючи усім Євангеліє Правди! Амінь!

Христос Воскрес!

архімандрит Онуфрій (Ляда)
намісник Гурбинського Свято-Воскресенського
чоловічого монастиря на Повстанських могилах