всі новини >>>

Спогади архімандрита Онуфрія про Об’єднавчий собор

Свято-Воскресенський Гурбинський чоловічий монастир на Повстанських могилах
Українська Православна Церква до проголошення своєї автокефалії йшла довгими тернистими століттями. Отримавши у купелі Володимирового Хрещення «зерна» святої віри вони сповна проросли у душах наших предків, які починаючи від митрополита Іларіона (ХІ ст.) і закінчуючи автокефальними рухами кінця ХХ ст. прагнула мати свою Помісну Церкву.
Спілкування з архієреями та священниками УПЦ КП, УАПЦ та УПЦ МП напередодні Об’єднавчого собору давали особливу надію, що ми знаходимося так близько до омріяної мети.
Древній кафедральний собор Київських Митрополитів Софії Премудрості Божої, під склепінням якої ми перебували, і лик Пресвятої Богородиці «Оранти» зворушували душу і кожен священнослужитель розумів і пам`ятав, що Благодать Святого Духа «яка завжди немічне лікує і виснажене поповнює» допоможе і укріпить всіх забути образи, полюбити один одного і стати одними цілим
Сказати, що мою душу, чи душу будь-кого з делегатів Об`єднавчого собору, сповнювало хвилювання це нічого не сказати. Бо та відповідальність століть яку ми відчували пробуджувала у нас особливий трепет і благоговіння і від разу на думку сходили слова ап. Павла «Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа i Бога, яку Вiн надбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20.28) і єдність цього Боголюдського організму сьогодні залежала від кожного з нас.
У мене назавжди в пам’яті залишиться наша спільна Ісусова молитва, яку ми промовляли у Теплій Софії «Господи Ісусе Христе Сину Божий помилуй нас грішних», бо воістину тоді між нами невидимо перебував Христос.
Маючи можливість спілкуватися з віруючими наших храмів, знаючи їхні вболівання за долю Української Церкви і розуміючи, що ми вже так близько біля нашої мети, спонукало бути воодночас і рішучим і відповідальним. 15 грудня 2018 року день Об`єднавчого собору промайнув наче ода мить, ми були у різних ситуаціях, від рішення покинути собор до доленосного рішення об`єднання і обрання Предстоятеля Православної Церкви України – митрополита Епіфанія. Суперечки які виникали у той морозний грудневий день розтанули від десятків тисяч гарячих молитовних сердець, які молилися у той день перед Софією. Ми їх чули. Чули як своїми вухами так і серцями. І кожен учасник собору розумів що, якщо ми зараз не домовимось, то коли ми вийдемо з собору ми не зможемо дивитись в очі наших віруючих, наший погляд буде подібний до зустрічі поглядами між Христом і апостолом Петром, після його відречення і  слова євангелиста Луки про апостола що він «плакав гірко» (Лк. 22. 61-62) будуть стосуватися кожного з нас.
Українська Помісна Православна Церква постала. Пройшовши шлях випробувань і спокус. І радість від її народження затьмарює всю злобу і ненависть і ми вже не пам’ятаємо «скорботи від радости» (Ін. 16.21) .
Нам зараз належить бути як ніколи єдиними у нашому прагненні розвитку і утвердженні Української Церкви до цього неодноразово закликав нас Вселенський патріарх Варфоломій на цьому наголошує наш Предстоятель Митрополит Епіфаній це ж заповідав нам і Христос.