Митрополит Епіфаній очолив Божественну літургію у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Рівне

Свято-Воскресенський Гурбинський чоловічий монастир на Повстанських могилах

Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній 14 жовтня 2019 року в свято Покрови Пресвятої Богородиці та в День захисника України очолив Божественну літургію у Покровському кафедральному соборі м. Рівне.

 

Предстоятелю Православної Церкви України співслужили митрополит Вінницький і Барський Симеон, митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, архієпископ Вінницький і Тульчинський Михаїл, архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон, єпископ Володимир-Волинський і Турійський Матфей, єпископ Житомирський і Овруцький Паїсій, запрошене та місцеве духовенство.

 

На Малому вході клірики Рівненської єпархії за ревне служіння Церкві були удостоєні чергових священничих нагород: протоієрей Миколай Капітула, протоієрей Петро Мартинюк, протоієрей Олег Грицак, – права носіння хреста з прикрасами; ігумен Димитрій (Ющак) піднесений до сану архімандрита; протодиякон Володимир Іваник, протодиякон Володимир Гуз, протодиякон Володимир Хомко, – права носіння камилавки.

 

За богослужінням до Пресвятої Богородиці молилися представники місцевої влади та численна кількість вірян.

 

Після прочитання Євангелія Митрополит Епіфаній звернувся до парафіян із першосвятительським словом.

 

«Сьогодні ми з вами шануємо величне свято на честь Божої Матері. Щойно ми чули молитву, де промовляється: «Діва днесь невидимо предстоїть і молиться Богові за нас». Це – об’єктивна реальність, яку ми сьогодні з вами згадуємо. Та історична подія трапилася давно, але до цього часу ми згадуємо її, бо справді відчуваємо ту невидиму підтримку нашої Небесної Матері, Божої Матері, Яка завжди невидимо простирала над нашим українським народом Свій омофор. І, напевно, не випадково ще в ті далекі, історичні часи наші прадіди, зокрема козаки, завжди, починаючи певну справу, найперше будували храми на честь Покрови Божої Матері. І пів століття тому воїни Української Повстанської Армії також себе віддавали під покров Божої Матері.

 

Також наші українські воїни й захисники в цей день святкують своє свято, бо, справді, для кожного із нас Божа Матір – і наша Небесна Матір. Вона розуміє всі ті випробування і негаразди, які трапляються на нашому життєвому шляху. І саме Вона витирає сльози тих, які плачуть, допомагає і сприяє тим, які звертаються у своїх гарячих молитвах до Неї і благають Її небесного покрову. Вона чує Своїх дітей, бо ще на хресті Господь доручив Їй через святого апостола і євангелиста Іоана Богослова опікуватися людським родом. Саме через Неї прийшов у світ обітований Месія, саме Вона стала Тією, Яка дала тіло і кров нашому Божественному Спасителю, Який прийшов у світ у вигляді раба і звершив спасіння впалої людини, і дав кожному із нас можливість успадкувати вічне і блаженне життя.

 

Ми йдемо цим шляхом, який веде кожного із нас до вічного і блаженного життя, і на цьому шляху нам допомагає Пречиста Діва Марія, Яка невидимо простягає Свій омофор над кожним із нас, над нашим українським народом в час випробувань. Зараз ми проходимо певні випробування неоголошеною і страшною війною, яка точиться на теренах Східної України. Там відбувається найперше духовна боротьба: чи ми достойні мати свою незалежну Українську державу. Наші найкращі сини й дочки засвідчили, що ми і весь український народ маємо право і заслуговуємо мати свою незалежну Українську державу, бо незалежність і свобода – це великий дар Божий, який ми повинні цінувати, і ми цінуємо, проявляючи найкращі наші якості любові, самопожертви і відданості тим ідеалам, які ми з вами сповідуємо. Ми захищаємо свою, Богом дану, землю, ми не прагнемо чужого, але будемо до кінця захищати свою територіальну цілісність. І Небесна наша Матір – Пресвята Діва Марія – допомагає і в подальшому, ми віримо, за нашими молитвами буде допомагати і сприяти нам, бо ми проявляємо любов до своєї землі, любов до своєї Батьківщини, любов до своєї родини. Якщо в основі нашого життя буде панувати ця чеснота любові, то поступово, крок за кроком, ми здолаємо ці перепони, які трапляються на нашому життєвому шляху.

 

Володіючи державною незалежністю, ми також в цьому році сподобилися іншого великого дару Божого – церковної незалежності, духовної незалежності, яку ми з вами здобули саме в цей історичний час для кожного із нас, бо впродовж останніх десятиліть ми боролися, молилися, покладали свою надію на Бога, і Господь почув наші прохання, зглянувся на нас і дарував нам цю довгоочікувану церковну незалежність, яку ми сьогодні також повинні зберігати, утверджувати і розбудовувати, розбудовувати вже нашу єдину помісну Українську Православну Церкву.

 

І ми бачимо, що Господь видимим чином благодіє в нашому житті, бо якщо б не милість Божа і не покров Божої Матері над нашим народом, то ми б не досягали таких Богом благословенних успіхів. Справді, наш український народ очікував на це практично тисячу років, дехто говорить про понад три століття духовного поневолення. І сьогодні ми радіємо з того, що ми є не просто учасниками цих історичних подій, але ми є співтворцями нашої сучасної новітньої історії Української Православної Церкви, бо Церква – та духовна основа й опора нашої Української держави. Якщо б ми мали єдину Церкву вже три десятиліття, то, напевно, не було б окупації Криму і не було б тієї страшної війни на Сході України. За все ми повинні з вами дякувати Богові і Його Пречистій Матері – нашій Небесній Матері, Яка клопочеться і чує наші прохання, бо коли ми такою великою громадою збираємось, молимось і взиваємо до Бога, то Господь неодмінно чує наші прохання і виконує їх на благо, але Господь інколи і попускає нам випробування, Він випробовує нашу віру, чи ми насправді маємо тверду і непохитну віру, чи ми справді виконуємо у своєму житті Євангельський закон правди і любові. Коли Господь бачить те, що ми маємо тверду віру і йдемо шляхом правди, то неодмінно Він як добрий наш Батько й Отець невидимо веде кожного із нас.

 

Отже, в цей величний день, коли ми з вами зібралися в цьому чудовому кафедральному соборі, який сьогодні святкує своє престольне свято на честь Покрови Божої Матері, і надалі звертаймося у своїх молитвах до Неї, бо Вона справді чує їх і виконує на благо, а ми як добрі діти дякуватимемо Їй і взиватимемо до Неї: «Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним Твоїм омофором», – сказав Митрополит Епіфаній.

 

За Богослужінням Предстоятель молився за захисників Батьківщини, які віддали життя своє за волю і незалежність України, а наприкінці богослужіння Його Блаженство посмертно відзначив медалями за жертовність і любов до України захисників Васюка Олександра, Томіліна Володимира, Козачонока Дмитра, Левчука Сергія, Оверчука Дмитра, Шолудька Сергія, Палічука Руслана, Голубєва Сергія.

 

Архієпископ Іларіон висловив вдячність Предстоятелю за архіпастирський візит та спільну молитву.

 

Після завершення богослужіння Предстоятель Української Православної Церкви звершив покладання квітів на могилі спочилого митрополита Даниїла (Чокалюка), який багато років розбудовував Рівненську єпархію та утверджував Українську Церкву.


 За інформацією прес-служби Київської Митрополії