Ігумен Онуфрій взяв участь у закладанні капсули на місці будівництва нового храму у м. Вараш

Свято-Воскресенський Гурбинський чоловічий монастир на Повстанських могилах

Осінь. Милуємося її красою. Тепла погожа днина. Церковні дзвони лунають у місті Вараш звідусіль і закликають у Божий храм. А один дзвін ніби линув незвично, як ніколи, якось урочисто. Біля невеличкого, але затишного храму запрошував на освячення фундаменту під великий Свято-Софіївський храм, 29 вересня, у переддень пам`яті мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.

Настоятель храму протоієрей Йосип Шарко, з великим нетерпінням і трепетом чекав на духовенство, щоб розділити цю приємну подію. На його ж запрошення до міста в цей день прибув архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон, який очолив у малому храмі богослужіння.

Владиці співслужив: благочинний Володимирецького благочиння протоієрей Віталій Боднар, архімандрит Костянтин Марченко (Волинська єпархія), ігумен Онуфрій Ляда, благочинний Сарненського благочиння протоієрей Андрій Гаврилюк, духовенство області та сусідньої Волині.

До небес піднімався спів церковного хору на чолі з регентом Галиною Кудлай, лунали піснеспіви духовенства, звучали молитви за Україну, за мир, за Єдину Помісну Православну Церкву. Піднесений настрій був у всіх прихожан та гостей, які прибули на цю урочистість.

Після Євангельського читання владика Іларіон звернувся до пастви з повчальним словом:

Переступаючи поріг храму, ми завжди, наче ведені силою Божою, стаємо зовсім іншими. Так дивно і премудро Бог упорядкував наше життя, що все в нас відбувається у повній духовній гармонії. Перед тим як створити земну Церкву, Господь спочатку заснував Церкву невидиму, Церкву небесну, котру ми називаємо «Царством Божим» або «Царством Небесним».

І щоб Церкву земну, грішну приєднати до Небесної, Господь і зійшов на землю, був розіп’ятий, помер, але потім воскрес. І нині ми, усі християни світу, навіть немає значення, якого ми віросповідання, усі ми, люди, є повнотою єдиної Церкви, заради кого прийшов Господь в цей світ.

Для того, щоб нам було легко впорядковувати своє духовне життя, Господь благословив нас формуватися і згруповуватися у громади. І звичайно, вінцем кожної громади, коли вона створюється, спочатку утворюється храм нашої душі, потім усі ми намагаємося будувати храм фізичний. Одні громади будують маленькі храми, інші – більші, дехто будує величні собори. Але немає значення, якого розміру храм. Має значення, якого розміру любов і віра в нашому серці і в нашій душі.

І тому зараз, мабуть, радіє душа кожного з вас. Бо нині вже вдруге у вашій громаді звершується велике слово Спасителя: «добре дерево дає добрий плід» (Мф. 7, 17). Ще недавно ми освячували цей невеличкий храм, а вже сьогодні закладаємо фундамент під велику соборну церкву на честь святих великомучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. І сьогодні сам Бог приймає нашу сповідь, Господь невидимо є серед нас, заглядає знову в наші душі й запитує духовно нас, чи зможемо ми витримати цей духовний послух. І ми Йому відповідаємо: зможемо, Господи, якщо ти знову будеш з нами!

У цей день Євангеліє, як і кожне Євангеліє, нагадує нам про велич Христа, про велике значення Його Спасительного подвигу. Про те, що кров, яку Він пролив за нас, свята кров, невинна кров, стала повноцінною і єдиною жертвою. Господь викупив усе людство: старозавітне, починаючи від Адама і Єви, новозавітне, тобто всіх нас, які зараз живуть і подвизаються. Тепер лише від нас залежить, чи ми осягнемо спасіння.

І тому, дорогі браття і сестри, уважно слухаючи Святе Євангеліє, щоразу приходячи в храм, будуючи храми, собори, гуртуючись у громади, нам потрібно завжди не забувати про головне – щоб на першому місці у нас було спасіння душі. Щоби будуючи храми Божі, приходячи в них, ми дбали про спасіння наших душ. А спасіння душі можна осягнути дуже легко: всього-на-всього потрібно очистити себе від всіх гріхів, перестати осуджувати ближніх, перестати сваритися, перестати бути злопам’ятними. Навіть якщо нам заподіяли дуже велику шкоду, навіть якщо біль вразив наше серце, він ніколи не зрівняється з тим болем, який ми, людство, заподіяли Христу і Божій Матері, коли своїми гріхами розіп’яли Христа. Тому ціна нашого спасіння дуже велика. І ми повинні це цінувати.

Насправді ми може очистити себе, ми можемо позбавитися від будь-якого гріха, потрібно лише проявити силу волі. Чомусь для того, щоб зробити злий вчинок, у нас є сила волі. Дуже часто ми нарікаємо, що хтось винен. Іноді ми навіть списуємо вину на диявола. Так, він винен, але він не грішить за нас. Ми грішимо самі. Він нам підказує, але так само Господь веде нас дорогою правди. Господь через Євангеліє вчить нас, застерігає, і ми вправі самі визначати, яку оберемо дорогу – дорогу добра чи дорогу зла, чи ми навчимося прощати чи не навчимося, чи збудуться над нами слова з найвеличнішої молитви Господньої, коли ми просимо щодня: «І прости нам провини наші, як і прощаємо винуватцям нашим».

Тому, радіючи сьогодні за наш земний успіх, утвердімося і надалі в добрі. Пам’ятаймо, що храми Божі, які ростуть і творяться нашими руками, є той добрий плід нашої любові, тому цінуймо його. Завжди дякуймо Богові за все, у вірі й побожності виховуймо наших дітей, приводьмо їх до храму, і тоді мир, любов і благодать будуть єдиними дороговказами як у громадах, так і в наших сім’ях і родинах. Тоді взаєморозуміння і духовна радість будуть тим Небесним покровом, який оберігатиме нас протягом життя.

Разом із тим помолімося нині і за наших воїнів, які і вдень і вночі мужньо стоять і звершують на собі ту заповідь Божу. Бо Христос сказав: «Немає більшої любові як хто душу свою покладе за друзів своїх». (Ін. 15,13). Молімося і за тих, хто втратив домівки, хто залишився сиротами, вдовами. Підтримуймо їх. Ми дуже часто любимо повчати когось, яким має бути християнин. Почнімо із себе. Покажімо цей приклад. Почнімо робити бодай одне добре діло в день. І це стане для нас доброю звичкою. І ми утвердимося в добрі.

Молімося також за Єдину Церкву в Україні. Молімося і за наших братів, особливо за тих, які не розуміють ще до кінця, наскільки це важливо. Не ображаймося на їхні образи. Якщо і далі будуть нас осуджувати, все одно молімося, тому що немає такого зла у світі, яке не можна було б перемогти молитвою і добром. Сам Бог смиренням, любов’ю і Своєю особистою жертвою переміг колись найбільше зло – диявола і рабство диявола на землі.

Ми сьогодні вільні, ми визволені самим Ісусом Христом. Тому пам’ятаймо це, будьмо добрими учнями, будьмо тими, про яких будуть говорити: «По тому пізнають, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою». (Ін. 13,35). Любов’ю, вірою, надією – цими трьома головними чеснотами, на честь яких були названі одні з найбільших мучениць – Віра, Надія, Любов і мати їх Софія. Цими трьома чеснотами перемагаймо наші біди і нещастя. І тоді самі будемо здивовані, ми самі будемо свідками того величного подвигу, до якого всі ми приєднаємося. Бо іншої дороги в нас немає. Україна відродилася, а разом з нею і Церква. І Церква в Україні буде тільки єдина – Єдина Православна. Хай в цьому допоможе нам Бог.

Ніби непомітно звершилось богослужіння у невеличкому затишному храмі, після чого Хресною ходою всі вирушили на місце новобудови.

Тут, після освячення фундаменту, владика Іларіон окропив прихожан, як він зазначив, уже в новому храмі освяченою водою. Наче Божа роса злітали краплі води під спів «Спаси Господи людей Твоїх і благослови насліддя Твоє…»

І тут знову, доступно і зворушливо линули слова владики Іларіона. А коли почули голос настоятеля храму протоієрея Йосипа, то всі зрозуміли, що його радості не було меж. Він завдячував всім, хто був присутній, тішився, як дитина сонячною дниною, радів прихожанам та всім гостям. З вірою в Бога, надією в майбутнє, любов’ю до церкви, в найближчий час постане у височінь Софіївський храм. Завдячуючи небайдужим християнам, вірним синам і дочкам України, які завжди підтримують, допомагають.

Випала нагода отримати відзнаки цим небайдужим меценатам від Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета та архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона. Так, медаллю за «жертовність і любов до України» був нагороджений Ігор Кравченко, виконавчий директор групи компанії «Алатир – Інвест». та воїн АТО Олег Абрамович.

Архірейські грамоти отримали Віктор Ничипорович М’ялик, Геннадій Іванович Опанасюк, Петро Петрович Бортнік, Надія Миронівна Федаюк, Олексій Терентійович Шкабой.

З приємністю відзначили й значний внесок у будівництво храму і Рівненську атомну станцію на чолі з її директором Павлом Павлишиним.

Гостинними були парафіяни Свято-Софіївського храму. Всіх присутніх на завершення зігріли смачним чаєм та кавою за столом милосердя. Підкріпилися присутні не тільки духовно, а посмакували чудові витвори куховарів та кондитерів.

Тетяна Самойлова